ДОБРОЧЕСНІСТЬ У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ ЯК УМОВА РЕАЛІЗАЦІЇ НАРОДОВЛАДДЯ В УКРАЇНІ
Теоретичні та прикладні питання державотворення · 31.05.2026 · (35) · 174-185
DOI: 10.35432/tisb352026367601 ↗Kurz gefasst
Fachartikel in der Zeitschrift Теоретичні та прикладні питання державотворення, online erschienen am 31.05.2026. Verfasst von Микола Морозовський.
Abstract (Originalsprache)
У статті досліджується доброчесність у публічному управлінні як ключова передумова реалізації конституційного принципу народовладдя в Україні. Обґрунтовується, що формальне закріплення народного суверенітету у нормах Конституції та законодавства не гарантує реальної участі громадян у прийнятті управлінських рішень без належного рівня доброчесності посадових осіб, органів влади та інститутів громадянського суспільства. Розкрито зміст категорій «доброчесність», «народовладдя», «публічне управління» та показано їх взаємозв’язок через призму довіри, підзвітності й відповідальності влади перед суспільством. Визначено, що у триєдиній структурі «особистість - професія - інституція» доброчесність може бути визначена як етичний і управлінський базис публічної служби: на особистісному рівні вона забезпечує внутрішню моральну цілісність службовця, на професійному – регулює належну модель службової поведінки, а на інституційному – виступає системним стандартом демократичного врядування та практичним ресурсом протидії корупції. Проаналізовано нормативно-правові та інституційні засади забезпечення доброчесності публічних службовців, зокрема у площині запобігання корупції, конфлікту інтересів, відкритості даних і публічної підзвітності. В статті розмежовується поняття «антикорупція» та «доброчесність». Так, визначено, що антикорупція орієнтована скоріш на «негативний обов’язок», тобто чого не можна робити: не брати хабарів, не зловживати владою. А отже, це необхідний мінімум для функціонування системи. В той час, як доброчесність передбачає «позитивний обов’язок» – як треба діяти публічному службовцю: ефективно, прозоро, неупереджено. Це етичний максимум, який перетворює бюрократичний апарат на сервісну службу для громадян. Зроблено акцент, що розрив теоретичною владою народовладдя та її практичною реалізацією виникає там, де публічні інституції починають обслуговувати корпоративні чи приватні інтереси замість суспільних. Саме в цьому розриві криється ключова проблема: без етичного наповнення процедур доброчесності механізми народовладдя стають імітаційними. Визначено, що за останнє десятиліття в Україні сформовано унікальну для пострадянського простору антикорупційну інфраструктуру. Її можна розглядати як інституційну гарантію того, що публічне управління залишатиметься підзвітним суспільству. На основі синтезу вітчизняної практики та окремих зарубіжних підходів обґрунтовано, що доброчесність має розглядатися не лише як морально-етична характеристика особи, а як системна управлінська вимога, закріплена у процедурах добору, оцінювання, просування по службі, електронному врядуванні та механізмах громадської участі. Запропоновано авторське бачення моделей посилення доброчесності в публічному управлінні (процедурно-нормативна, інституційно-ціннісна та партисипативна) як умови формування дієвого народовладдя в умовах воєнного стану й післявоєнного відновлення. Зроблено акцент, що, коли публічні службовці діють в умовах конфлікту інтересів або за недостатньої прозорості й гласності, управлінські рішення втрачають ознаки справедливості та орієнтації на публічний інтерес. У такій ситуації держава починає сприйматися громадянами як закритий або навіть ворожий механізм, що підсилює соціальну недовіру й може сприяти поширенню правового нігілізму. За дефіциту довіри та дієвого зворотного зв’язку народ поступово перестає бути реальним суб’єктом управління, перетворюючись на пасивного спостерігача, а конституційний принцип народного суверенітету фактично втрачає практичний зміст. Отже, доброчесність у публічному управлінні слід розглядати не як факультативну чесноту, а як необхідний принцип існування реального народовладдя. Досліджено, що повномасштабна війна стала каталізатором змін у суспільній свідомості. Вимоги з боку суспільства до моральних якостей управлінців набули радикальності: корупція під час війни прирівнюється у масовій свідомості до мародерства та державної зради. Водночас, воєнний стан створює об’єктивні ризики для прозорості. Обмеження доступу до публічної інформації, закриття реєстрів та спрощені процедури закупівель, які є необхідними для безпеки країни, можуть створювати сприятливе середовище для зловживань та слугувати підвищенням корупційних ризиків. З’ясовано, що головним викликом для публічного управління є пошук балансу між безпекою та підзвітністю. Зроблено висновки, що подальше посилення доброчесності потребує комплексного підходу, що включає: удосконалення захисту викривачів, автоматизацію моніторингу стилю життя посадовців, впровадження зручних цифрових інструментів та, що найважливіше, масштабну просвітницьку роботу. А отже, доброчесність – це свого роду імунітет держави. Адже тільки доброчесна влада може розраховувати на довіру громадян, а довіра є тим ресурсом, який необхідний для перемоги у війні та успішної європейської інтеграції.
Zitieren
APA
Морозовський, М. (2026). ДОБРОЧЕСНІСТЬ У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ ЯК УМОВА РЕАЛІЗАЦІЇ НАРОДОВЛАДДЯ В УКРАЇНІ. Теоретичні та прикладні питання державотворення, 174-185. https://doi.org/10.35432/tisb352026367601
Vancouver
Морозовський М. ДОБРОЧЕСНІСТЬ У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ ЯК УМОВА РЕАЛІЗАЦІЇ НАРОДОВЛАДДЯ В УКРАЇНІ. Теоретичні та прикладні питання державотворення. 2026:174-185. doi:10.35432/tisb352026367601
BibTeX
@article{2026,
author = {Морозовський, Микола},
title = {ДОБРОЧЕСНІСТЬ У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ ЯК УМОВА РЕАЛІЗАЦІЇ НАРОДОВЛАДДЯ В УКРАЇНІ},
journal = {Теоретичні та прикладні питання державотворення},
year = {2026},
number = {35},
pages = {174--185},
doi = {10.35432/tisb352026367601}
}
EUVIMED